Сестру Малгожату Хмелевську запитують, а що ж відбувається у каплиці, де як монахиня часто повторює, приходять найкращі думки.
Спробуй – відповідає сестра.
Спробуй прийти і сісти у цілковитій тиші до церкви або каплиці. Не так, щоби зиркати на годинник, але навіть і не беручи до рук Біблії, бо ж коли ідеш на зустріч з другом, то не береш від нього листів для читання, але дивишся лице в лице.
Тоді людина заспокоюється і до неї приходять ті думки, які найбільш потрібні і корисні в той момент. Перші півгодини у голові роїться різне із пережитого, а опісля прояснюється і можна слухати.
Немає чудес: не вдасться 24 години проводити в погоні за грошима, не даючи собі часу на тишу – знайти час для неї.
Бог має владу над часом. А ми потребуємо праці над собою, щоби поділити свій час і знайти в добі одну конкретну годину не для земних речей, а для Бога. І тоді дивним чином стає помітно, що всі земні справи вирішуються швидше і легше, не займаємось чимось непотрібним.
Але це потребує праці над собою. А праця над собою – термін давно висміяний і забутий. Нам зручно швидко помолитись і швидко отримати від Бога те, чого просимо, краще – у великих скупченнях людей. Не вдасться нічого збудувати без будування.
Праця над собою – це щоденний наш вибір, щоденна боротьба зі своїми слабкостями. Якщо не робимо цього, то розпадаємось на частки. І приходимо по допомогу до психітарів.
З чого починати? Насамперед, із єрархії цінностей, а просто кажучи із постанови: перш, ніж поснідаю чи піду на роботі вже від сьогодні півгодини сяду у цілковитій тиші, прочитаю якийсь шматок Євангелії і спробую те, що зрозумів, впровадити у життя.
Не йдеться про те, щоби досягти стану, щоб 12 годин молитися, а три працювати. Зовсім не про це.
А про те, щоби дійти до того моменту, коли працюючи молимось, а молячись – працюємо. Тобто усе своє життя, всі вчинки здійснювати у присутності Бога.
Тоді наше життя стає впорядкованим. Ми починаємо чути, що до нас говорить Бог, бо нарешті викроюємо час для Нього.
Адаптація Тетяни Трачук
